Вона мала залишитися в Польщі назавжди. Їй подобалася робота у взуттєвих та одягових магазинах, вона займалася комп’ютерною графікою, а закордонні поїздки сприймала як короткі епізоди. Норвегія цікавила її насамперед як місце, яке колись вона хотіла б побачити. Тим часом запланований вікенд перетворився на перебування, що вимірюється роками.
У розмові з Radio Wataha (Радіо Ватаха) Пауліна з Олесунна розповідає про те, як опинилася на норвезькому узбережжі, навчалася роботі при оздоблювальних роботах і після розставання почала будувати власне коло знайомих. З її історії також постає образ місцевої польської громади — яку зустрічають на тренуваннях, під час покупок і за спільним столом після недільної меси.
Спочатку були книги, потім квиток до Норвегії
Перш ніж вона подумала про переїзд, вона читала норвезьку сагу. Описи стародавніх історій, фортець і замків розпалили її цікавість до країни.
- Та дивись, колись я хотіла б відвідати Норвегію — згадує вона ту свою думку того часу.
Пізніше вона познайомилася з хлопцем, який саме їхав до Норвегії. Вони почали переписуватися і спілкуватися. Вона вирішила його відвідати. Спочатку йшлося про вікенд, потім про тиждень або два. Ще перед поїздкою з’явилася ідея знайти роботу і трохи підзаробити.
Вона не чекала, поки все організується саме. Переглядала групи у Фейсбуку, телефонувала, писала людям і питала про різні заняття — від прибирання до оздоблювальних робіт.
Вона прилетіла 23 вересня, на день після своїх іменин. Як каже, таким чином вона зробила собі подарунок на день народження. Через кілька днів побачила перше північне сяйво.
Від комп’ютерної графіки до оздоблювальних робіт
За освітою вона — комп’ютерний графік. Перед від’їздом працювала в торгівлі й додатково виконувала графічні роботи. З часом вона відчула, що професійне проєктування відбирає в неї забагато творчої енергії. Власні ідеї та очікування клієнтів не завжди співпадали.
Графіку вона вирішила залишити собі як додаткове, більш хобі-зайняття. У Норвегії вона спробувала щось зовсім інше.
Вона почала працювати при оздоблювальних роботах. Малярні роботи, ґрунтування, затирання швів чи монтаж мембран — усього вона вчилася з нуля.
— Вони насправді вчили мене всього з нуля, — розповідає вона.
У її спогадах чітко звучить готовність вчитися. Вона вважає, що жінки можуть добре впоратися й із такими завданнями. Вона сама дуже хотіла спробувати і здобувала нові навички на практиці.
Місячне перебування затягнулося до двох місяців. З хлопцем, до якого вона приїхала, вони стали парою. Стосунки пізніше завершилися, але Пауліна й досі бачить у цій зустрічі важливий початок своєї норвезької історії.
— Він був для мене таким натхненням, і я думаю, що він з’явився в моєму житті саме для того, щоб стати імпульсом до змін.
«Добре, ще один рік»
Запитана про тривалість перебування, Пауліна сміється зі своїх власних чергових заяв. Замість одного рішення залишитися назавжди були наступні роки, на які вона давала собі згоду.
— Щороку я завжди говорила: «Добре, ще на рік. Добре, ще один рік».
У розмові вона вже говорить про п’ятий рік своєї норвезької історії. Вона не подає його як час, позбавлений труднощів. Вона згадує зміни, розставання та моменти, коли трималася більше осторонь. Незважаючи на це, на запитання, чи знову вона б обрала від’їзд, відповідає без вагань: так.
— Тут мені значно простіше і якось легше.
Олесунн: краєвиди, заради яких варто зупинитися
Коли ми запитуємо, що вона показала б людині, яка приїхала в її околиці, першою вона називає Аксла.
- Безперечно, оглядовий майданчик Аксла — це беззаперечний номер один, це треба побачити.
У розповіді Пауліни про Олесунн постійно повертається тема близькості природи. Гори, фіорди, море та місця, де можна вийти на прогулянку, є для неї важливою частиною повсякденного життя.
Вона також цінує тишу і повільніший темп. Взимку її не лякають ні темрява, ні погода. Вона відзначає, що сама добре орієнтується в цих умовах.
Після приїздів до Польщі вона нерідко відчуває перевантаження стимулів. Повернення до Норвегії дає їй відчуття полегшення. Це її власний досвід, пов’язаний із ритмом життя, у якому сьогодні вона почувається краще.
Полонія в Олесунні збирається за кавою
Чи поляки видимі в Олесунні? На думку Пауліни — безумовно так. Вона називає спортзали, ресторани та магазини. Проте її власне знайомство з місцевою спільнотою почалося насамперед із недільних зустрічей біля церкви.
Спочатку життя на еміграції в основному оберталося довкола роботи, дому та стосунків. Після розставання деякий час вона не шукала інтенсивних контактів. Пізніше вона почала відкриватися до нових знайомств.
Допомогли зустрічі після меси: кава, тістечка, фрукти та розмови.
- У нас є така сімейна зустріч. І саме там я познайомилася з багатьма чудовими людьми, — каже вона.
Частина цих знайомств вийшла за рамки недільних зустрічей. Тепер вони підтримують контакт і бачаться також з інших приводів.
Її розповідь показує полонію з близької, повсякденної перспективи. Спільний стіл і час на розмову допомогли їй познайомитися з людьми, з якими вона могла ділитися досвідом життя в Норвегії.
Робота для жінок: її досвід у кількох галузях
Пауліна працювала в Норвегії на оздоблювальних роботах і в прибиранні, а нині — як вона каже в інтерв’ю — займається транспортом.
Найважче вона згадує прибирання. Вона звертає увагу на фізичне навантаження та ситуації, коли після вимогливої роботи увага зосереджується на дрібному недогляді. У її особистому порівнянні і оздоблювальні роботи, і транспорт виявилися легшими.
Вона вважає, що вирішивши, людина може знайти роботу, хоча водночас оцінює, що жінкам буває важче, ніж чоловікам. Це думка, що випливає з її досвіду та спостережень у окрузі.
Її власний шлях охоплював кілька різних галузей. Графічна освіта не завадила їй навчитися оздоблювальним роботам, а згодом спробувати іншу справу.
Спокій має також менш зручну сторону
Те, що Пауліна найбільше любить у Норвегії, також може її дратувати. Вона цінує відсутність поспіху, але коли хоче вирішити конкретну справу, очікування стає обтяжливим.
У розмові вона скаржиться на повільний темп адміністративних справ. З її перспективи очікування тижнями, а іноді місяцями, є однією з найсуттєвіших незручностей життя на місці.
Однак вона не веде довгого списку претензій.
- Не знаю, бо я намагаюся не нервувати, — додає вона.
Рух і «Повернення до себе»
Окрім роботи вона знаходить час для активності. Згадує спортзал, а нині передусім пілонний фітнес, стретчинг і танцювальні заняття, зокрема танці на підборах.
Вона також веде профіль у TikTok під назвою «Повернення до себе», яку вона пояснює як повернення до себе. Саме там ведучий розмови з Radio Wataha (Радіо Ватага) натрапив на неї вперше.
Це повернення до себе відповідає історії, яку вона розповідає: зміни роботи, знайомства з людьми після розриву стосунків і впорядкування повсякденного життя в місці, куди вона спочатку приїхала лише на короткий час.
Поки що не передбачає більших змін. Вона також не каже, що вже знає відповіді на всі питання щодо свого майбутнього. Натомість вона знає, що якби могла повернутися до моменту від'їзду, то знову обрала б Норвегію.
- На мою думку, усе відбувається не просто так і точно діє на нашу користь. Я завжди виходжу з такого припущення.
Стаття підготовлена на основі розмови Radio Wataha (Радіо Ватаха) з Пауліною, яка проживає в Олесунні. Вислови відредаговано редакційно, зберігаючи їхній зміст.
