З циклу «Що поляки роблять у Норвегії»
Спочатку це мали бути гітари, альбоми і концертні тури. Філіп Єзовський уявляв собі життя в дорозі, виступи з гуртом і музику, яка доходить до людей по всьому світу. Сьогодні він працює над фільмами і серіалами, які дивиться міжнародна аудиторія. Його прізвище з'являється в командах «Тролл 2», «Сентиментальна цінність», «Номер 24» і «Саксешн». Паралельно він створює власне кіно.
У розмові з Radio Wataha він розповідає про дорослішання між польським домом і норвезьким оточенням, про витрати на здійснення мрій та роботу, в якій довгим дням часто супроводжують короткі ночі. Він також повертається до історії малого хлопчика, який приїхав до нової країни і мусив навчитися її розуміти.
Це спогад він знайшов через багато років в казці про дівчинку, яка запалювала сірники.
З Мазур до Норвегії. Початок шляху
Філіп походить з околиць Кентшина на Мазурах. До Норвегії він приїхав з батьками кількарічною дитиною, приблизно на межі 2004 і 2005 років. Точна дата встигла стертися з пам'яті. Залишився досвід переїзду до місця, в якому все доводилося пізнавати заново.
Нова країна означала нову мову і нове оточення. За спогадами батьків, норвезької він навчався блискавично — вже приблизно через два місяці вільно спілкувався.
Йому допомагала відкритість. Він легко заводив знайомства, знаходив товаришів і знаходив себе серед людей. Різниці між польським домом і норвезьким оточенням він почав помічати сильніше тільки в підлітковому віці.
Він згадує правила, обов'язки і встановлені години повернення додому. У частини товаришів це виглядало інакше. Також відрізнялися фінансові можливості сімей і доступ до речей, про які мріяли молоді люди.
- Батьки дали мені те, що могли, і я з цього користувався максимально — каже Філіп.
Дивлячись на той час з сьогоднішньої перспективи, він цінує зусилля батьків. Він вважає, що необхідність заробляти на багато речей допомогла йому зрозуміти їхню цінність.
Він чітко підкреслює при цьому, що не розповідає історію про дискримінацію. Він говорить про своє виховання та досвіди, які сформували його ставлення до життя. Він знає, скільки завдячує родині, і взяв цю свідомість із собою у доросле життя.
Перш ніж з'явилася камера, був хеві-метал
Першою великою пристрастю Філіпа була музика. Рок і хеві-метал займали в його житті набагато більше місця ніж роздуми про професію режисера.
Його цікавило створення композицій, продюсування та мікшування записів. Він намагався створити гурт. Як багато підлітків, закоханих у важкі звучання, він уявляв собі концерти, альбоми і тури по світу.
Особливе значення для нього мав Авенджд Севенфолд. Його захоплювало, як музиканти складають композиції, поєднують різні натхнення і будують власний стиль. З часом він почав помічати, що схожої свободи і сміливості він шукає також у розповіданні кіноісторій.
- Це була моя перша велика любов: хеві-метал, — пригадує.
Кіно супроводжувало його ще раніше. Він знімав короткі сценки, іноді сам, іноді з сестрою або друзями. Дивлячись новіші й новіші проекти, він цікавився тим, що відбувається поза кадром.
Хто працює на знімальному майданчику? Як розподіляються обов'язки? Що має статися, щоб ідея перетворилася на сцену, а сцени — на готовий фільм?
Цікавість ставала все сильнішою. Зрештою він відправив заяву до приватної школи NSKI в Осло, де розпочав навчання режисури.
Вісімнадцять років, виїзд з дому і інвестиція в себе
Коли виїжджав від батьків, йому було близько вісімнадцяти з половиною років. На рахунку було небагато грошей, попереду — платежі за навчання та витрати на самостійне життя.
Навчання фінансував, зокрема, студентським кредитом. Бюджет треба було ретельно контролювати, але мета була зрозуміла: навчитися знімати фільми.
- Усе пішло на навчання. На те, щоб навчитися, як створюються фільми -- розповідає.
На навчанні він швидко переконався, що знайшов галузь, яка справді його поглинає. Він почав реалізовувати власні короткометражні проєкти і перевіряти, як його ідеї працюють на екрані.
Перший офіційний короткометражний фільм, як він згадує, з'явився у 2021 році і був пов'язаний із боксом. Наступним важливим кроком став трилер „Фалкередет”, підготовлений у зв'язку із закінченням бакалаврату. У його доробку також є „Слуттспіллет”, відомий як „Ендгейм”.
Власні проєкти давали йому можливість ухвалювати рішення: працювати над історією, керувати акторами та шукати потрібний тон. Вони також вчили відповідальності. Коли ти режисер, треба довести ідею до кінця і зіштовхнутися з тим, що дійсно вдалося досягти.
Професійні зйомкові майданчики незабаром показали йому іншу сторону цієї роботи.
Що він робив при „Тролл 2”, „Номер 24” і „Саксешн”?
Назви великих проєктів привертають увагу, але лише конкретні обов'язки показують, яким був шлях Філіпа.
При „Тролл 2”, „Сентиментальна цінність” і „Номер 24” він працював у сфері сценографії та реквізиту. Тобто співтворив світ, який глядач бачить на екрані - простір, підготовлений так, щоб стати частиною розказаної історії.
За достовірним інтер'єром і предметами, присутніми в сцені, стоять рішення, підготовка і праця багатьох людей. Кожен елемент має пасувати фільму, а команда має встигнути з його підготовкою до зйомок.
Інакше виглядали завдання при „Саксешн”, тобто „Сукцесія”. Там Філіп працював в адміністрації, підтримуючи координатора виробництва. Він згадує доставляння потрібних речей на знімальний майданчик, пошук житла і організацію маршрутів.
Саме цей досвід він вказує як особливо вимогливий. Організація виробництва означає реагування на зміни, передбачення потреб і нагляд за справами, від яких залежить робота інших.
У розмові він також згадує „Щось у коморі” і „Ґуллтранспортен”, відоме польській аудиторії як „Перегони за золото”. Розповідає також про підтримку роботи асистента режисера при організації знімального майданчика.
На великих проєктах він набуває досвіду як член команди. У власних фільмах відповідає за режисуру. Ці два шляхи він розвиває паралельно, а знання з одного допомагають йому в іншому.
- Дні довгі, ночі короткі, але я люблю цю роботу. Я б її ні за що не віддав - підкреслює.
Знімальний майданчик як хрещення вогнем
Філіп прискіпливо спостерігає за роботою людей навколо себе. Він дивиться на режисерів, продюсерів, людей, які організовують зйомки, і керівників окремих відділів.
Його цікавить, як вони ухвалюють рішення. Що вони роблять, коли виникає проблема? Як розмовляють з командою? Від чого відмовляються, а за що борються до кінця?
- На двох професійних проєктах я навчився в десять разів більше, ніж за три роки навчання - оцінює.
Це його особистий вимір інтенсивності практичного навчання. Знімальний майданчик він називає хрещенням вогнем: місце, де знання потрібно негайно застосувати, а рішення мають наслідки для всієї команди.
Такий досвід допомагає йому згодом у власних проєктах. Він краще розуміє, чого потребують окремі відділи і скільки праці приховано за втіленням режисерської ідеї.
Особливе місце в його доробку займає участь у створенні „Сентиментальна цінність” Йоахіма Трієра. Для Філіпа робота над такими проєктами — можливість навчатися в досвідчених творців і пізнавати стандарти, які він хоче використовувати у своєму кіно.
„Дівчинка з сірниками” і спогад про нову країну
Його найновіший фільм має назву „Фюрстикпікен”. Це короткометражна адаптація „Дівчинки з сірниками” Ганса Крістіана Андерсена.
Спочатку вибір історії мав також практичне обґрунтування. Філіп шукав оповідь, яку можна було б правдоподібно реалізувати при наявному бюджеті. Інші казки потребували б значно більших витрат на ефекти та підготовку кінематографічного світу.
Під час роботи над сценарієм він однак почав знаходити в цій історії особисті емоції.
Він повертався пам’яттю до приїзду в Норвегію. До часу, коли ще не знав мови, а оточення було чужим.
- Я нікого не знав, не знав мови. У мене були батьки і я сам — розповідає.
У долі героїні він впізнав емоцію самотності. Спогад перших хвилин у новій країні допомагав йому думати про дитину, яка намагається знайти себе в світі, що більший і складніший, ніж вона здатна зрозуміти.
У цій оповіді є місце і для його спогадів про швидке зав’язування дружби, і для моментів збентеження. Дитина може бути відкрита й допитлива до людей, а водночас відчувати себе самотньою, коли ще не вміє сказати їм, чого потребує.
Мартіна Слема у головній ролі
У титульну героїню втілюється Мартіна Слема, молода полька. На афіші фільму поруч із її прізвищем зазначені Пія Борглі, Єппе Бек Лаурсен, Вільям Гундерсен і Ніколіне Банген.
Філіп згадує вигляд молодої акторки в зимовій сценографії, в костюмі і в оточенні знімальної групи. Її батьки були присутні на місці, хоча під час зйомок залишалися поза її безпосереднім полем зору.
Ця ситуація викликала його власні спогади: дитинства в новому оточенні, серед людей і правил, яким ще треба навчитися.
Історія Мартіни на майданчику й досвід Філіпа зустрілися в роботі над персонажем. Режисер шукав емоцію, яка дозволить глядачеві побачити в героїні живу дитину, відчути її розгубленість і потребу в близькості.
Для польських глядачів фільм має також додатковий вимір: за камерою стоїть польський режисер, що мешкає в Норвегії, а перед нею — молода польська акторка.
Один дзвінок може відчинити двері
Як зібрати команду для власного короткометражного метру, коли розпоряджаєшся обмеженими коштами?
Філіп говорить про контакти, здобуті під час роботи, але також про готовність зробити перший крок. Потрібно представити ідею, запросити до співпраці й прийняти, що відповідь може бути «ні».
Серед осіб, залучених у „Фюрстикпікен”, є Єппе Бек Лаурсен, відомий глядачам «Останнє королівство» роллю Гаестена. У розмові Філіп також розповідає про участь Еіккі Топпінена з Апокаліптики.
Для людини, яка починала з захоплення хеві-металом, співпраця над фільмом з музикантом цього гурту має особливе значення. Музика, з якої все почалося, повертається в його професійному житті.
Філіп підходить до запрошення людей у проєкт просто: варто спробувати. Відмова закриває конкретну можливість, але відсутність телефонного дзвінка залишає питання, на яке ніколи не буде відповіді.
Такий підхід повертається в усій його історії. Надсилання заяви до школи, вхід у галузь, початок власного фільму та розмова з досвідченим творцем вимагають подібного рішення — потрібно звернутися і показати, що хочеш зробити.
Десять хвилин фільму, місяці роботи і власні гроші
„Фюрстиккіпкен” має тривати близько десяти хвилин. За цим коротким екранним часом стоять підготовка, зйомки, постпродукція та витрати, які для незалежного творця мають дуже конкретну вагу.
Філіп спочатку закладав бюджет близько 50 тисяч крон. Як він каже, після врахування наступних витрат, зокрема пов'язаних із дистрибуцією, орієнтовна сума наблизилася до 130 тисяч крон.
Велику частину грошей він витратив на проєкт зі своєї кишені. Він також згадує підтримку батька.
Це заощадження, перетворені на можливість реалізувати власну історію та показати режисерські вміння. Кожне рішення про витрати впливало на те, що зрештою могло опинитися на екрані.
Під час розмови про бюджети Філіп повертається до сценарію.
- Я дивлюся на сценарій як на біблію, — каже він.
Лише історія дозволяє визначити потреби виробництва: кількість акторів, локації, обладнання, костюми, реквізити та ефекти. Сам час тривалості фільму мало що говорить про те, скільки він коштуватиме.
Десять хвилин камерної розмови вимагають інших засобів, ніж десять хвилин оповіді, що відбувається в багатьох місцях, з розгорнутою сценографією та ефектами.
Наведені Філіпом суми описують його власний проєкт і умови, в яких йому вдалося його організувати.
Штучний інтелект як частина робочого процесу
У розмові також з'являється ШІ. Філіп дивиться на нього через призму досвіду роботи та власного бюджету.
Він розглядає штучний інтелект як інструмент, який може допомогти в реалізації деяких завдань. Водночас він бачить питання щодо працевлаштування та економічних наслідків змін у галузі.
Він згадує роботу над проєктом для глядачів в Індії, у якому використовували ШІ. Як він підкреслює, отримання відповідного результату й надалі вимагало часу, спроб і контролю. Саме введення команди не означало готового ефекту.
З таких рішень він також користувався при створенні частини ефектів у „Дівчинці з сірниками”.
За його оцінками, виконання цих елементів традиційними методами поглинуло б значну частину бюджету. Вартість рішень із використанням ШІ він оцінює приблизно в 5 тисяч крон.
Для незалежного режисера це було рішення щодо того, як реалізувати конкретну ідею за обмежених коштів. Все одно потрібно було написати сценарій, зібрати команду, керувати акторами, зняти матеріал і оцінити, чи пасують окремі елементи до фільму.
Філіп не очікує, що зникне потреба створювати кіно з людьми перед камерою та за нею. У його підході нові інструменти стають частиною процесу, за результат якого відповідає творець.
Спочатку показ в Осло. Колись може Marvel
Під час розмови Філіп досі працює над завершенням «Фирстіккпікен». Він анонсує закритий прем’єрний показ на 28 листопада у Вега Сцені в Осло.
Пізніше він хотів би показати фільм ширшій аудиторії. Розглядає можливість викласти його на Ютуб та переговори з НРК про можливість трансляції в період свят. Розповідає про ці ідеї як про наступні кроки, які хоче зробити.
А коли ми питаємо про найбільшу професійну мрію, з’являються Марвел і ДіСі.
Він хотів би працювати над кінематографом великого масштабу. Не називає конкретного супергероя чи готової історії. Його приваблюють можливості таких виробництв і виклики, які вони ставлять перед режисером.
Він також відкритий до роботи в Польщі, якщо з’явиться проєкт, до якого він зможе внести щось цінне.
Амбіціям супроводжує терпіння.
- На все приходить час. Треба бути терплячим - каже.
Польський творець будує своє місце в норвезькому кіно
У історії Філіпа немає однієї події, яка пояснювала б весь його шлях. Є переїзд із батьками, захоплення музикою, виїзд на навчання, перші фільми та подальші обов’язки в професійних командах.
Є також гроші, відкладені на власний проєкт, і дзвінки людям, яких він хотів запросити до співпраці.
Його досвід показує один із багатьох способів, якими поляки беруть участь у житті Норвегії. Вони також працюють над культурою та оповідями, які пізніше доходять до глядачів далеко за межами країни.
Філіп пізнає велике кіно зсередини, а водночас шукає власну мову. У «Фирстіккпікен» він поєднує професійну майстерність із емоцією, запам’ятованою з дитинства.
Хлопець із Мазур, який колись мусив навчитися розуміти нову країну, сьогодні готує історію для кіноаудиторії. У долоні його героїні запалюється сірник. За цим образом стоять роки навчання, праці та рішення спробувати.
На основі розмови Radio Wataha з Філіпом Єзовським та опублікованого плакату фільму «Фирстіккпікен». Цитати відредаговано для зрозумілості
Фільмографія автора: Філіп Єзовський на ІМДБ.
