Коли всі справи важливі, наші власні прагнення легко опиняються в кінці черги. У наступному тексті, який супроводжує живі розмови на Radio Wataha (Радіо Ватаха), Магдалена придивляється до того, як доросле життя наповнюється обов'язками — і запитує, чи залишилося в ньому ще місце для нас самих.
У попередніх випусках циклу ми говорили про кохання, близькість і складні стосунки. Цього разу увага звертається до того, ким ми є поза роллю партнера, батька чи працівника. Нижче — особисті роздуми Магдалени.
Чи пам’ятаєте ви ще, про що мріяли, коли були молодші?
Я не говорю про великі плани, які мали змінити весь світ. Іноді це були цілком прості мрії. Ми хотіли подорожувати, навчитися чогось нового, танцювати, співати, заснувати власну фірму, жити в іншому місці, робити щось, що справді приносило нам радість. У голові було безліч ідей і переконання, що попереду ще стільки прекрасних речей.
А потім прийшло доросле життя.
Робота, рахунки, кредити, покупки, діти, дім, відповідальність. Ми почали планувати не те, що хочемо зробити, а те, що мусимо зробити. Наші календарі наповнилися обов’язками, а мрії поволі почали потрапляти до списку речей, які ми колись здійснимо.
Але це «колись» може тривати роками.
Коли відповідальність починає замінювати життя
Дорослість часто вчить нас відповідальності, але іноді водночас відучує від спонтанності, сміливості й уміння слухати себе.
Ми встаємо вранці, виконуємо свої обов’язки, повертаємося втомлені, займаємося черговими справами, засинаємо і наступного дня починаємо з початку.
І так минають тижні, місяці, а навіть роки.
У певний момент ми можемо помітити, що наше життя заповнене до країв, але не обов’язково тим, що дає нам відчуття задоволення.
Ми все спланували, усе під контролем, ми потрібні іншим, виконуємо свої зобов’язання. Але коли востаннє ми зробили щось виключно для себе? Щось, що не було необхідним, практичним чи вигідним? Щось, що просто приносило нам радість?
Адже ми не дорослішали для того, щоб протягом усього життя лише відзначати чергові пункти в списку обов’язків.
Чи справді у нас немає часу, чи ми перестали давати собі на нього право?
Дуже часто ми чуємо: «Не маю часу», «Зараз не можу», «Може за рік», «Коли діти підростуть», «Коли сплачу зобов’язання», «Коли буде спокійніший період».
Але спокійніший період не завжди настає.
Завжди з’являється щось нове: ще одна проблема, чергові витрати, нова відповідальність. І якщо ми будемо чекати ідеального моменту, ми можемо ніколи його не дочекатися.
Звісно, йдеться не про те, щоб кинути роботу, залишити всі обов’язки і почати втілювати мрії без роздумів. Дорослість вимагає розсудливості. Але розсудливість не повинна означати відмову від себе.
Іноді достатньо малого кроку. Година на тиждень, присвячена чомусь, що ми любимо. Записатися на заняття, на які ми давно мали бажання. Почати вчитися чогось нового. Повернутися до пристрасті, яку колись відклали вбік.
Нам не потрібно одразу змінювати все життя. Ми можемо почати з того, щоб перестати відкладати себе на потім.
Можливо саме зараз настав час нагадати собі, ким ми є поза нашими ролями?
Я сама все більше помічаю, наскільки важливо не відмовлятися від речей, які дають нам відчуття життя. Щоб попри повсякденність, відповідальність і різні обставини шукати простір для власних мрій.
У моєму випадку це також означає сміливіше йти за тим, що я по-справжньому відчуваю, і дозволяти собі здійснювати речі, які колись могли здаватися далекими.
І йдеться не про те, що все легке. Не легке. Іноді в нас менше енергії, менше можливостей, більше зобов'язань і більше причин, щоб сказати собі «не зараз».
Але я все більше вірю в те, що нам не треба мати ідеальні умови, щоб зробити перший крок.
Нам також не потрібно нічому нікому доводити. Нам не потрібно досягати успіху за чужим визначенням. Іноді найбільшим успіхом є просто відновлення відчуття, що наше життя також належить нам.
А що якщо через кілька років ми найбільше шкодуватимемо не за тим, чого не змогли досягти, а за тим, від чого відмовилися, перш ніж взагалі спробували?
Можливо, варто поставити собі сьогодні кілька запитань:
Коли востаннє я зробив щось, що справді принесло мені радість?
Яку мрію я відклaв на потім і чому?
Чи моє нинішнє життя — це життя, якого я хочу, чи лише життя, до якого я звик?
Що б я зробив, якби перестав боятися думки інших і дозволив собі спробувати?
Бо мрії не мають терміну дії. Вони не закінчуються з нашими тридцятими, сороковими чи п'ятдесятими роками. Ми не стаємо надто старими для пристрасті, навчання, кохання, подорожей чи щоб почати щось заново.
Можливо, замість ще раз сказати собі «я не маю часу», варто запитати: «Чи справді я хочу, щоб моє життя виглядало так?»
Мова не про те, щоб перестати бути відповідальним дорослим. Мова про те, щоб у всьому цьому не забути про людину, якою ми є.
Адже колись у нас були мрії. І, можливо, вони досі в нас. Просто вони трохи занадто довго чекають, поки ми нарешті дамо їм шанс.
Не дозволяймо всьому нашому життю стати списком обов'язків, який ми колись відмічали з надією, що потім почнемо справжньо жити.
А можливо саме це «потім» — сьогодні?
Редакційний коментар: пристрасті та відчуття сенсу мають значення
Питання Магдалени про місце для себе знаходить спільну точку дотику з норвезькими рекомендаціями щодо добробуту. У матеріалі «АБЦ для доброго психічного здоров'я» на Helsenorge Хельседиректорат закликає до трьох типів дій: активності, перебування з іншими та роблення речей, які мають для нас значення. Активність розуміється широко — охоплює також творчість, культуру, навчання і волонтерство. Серед пропозицій — бібліотека, хор, вивчення чогось нового та зустрічі з людьми.
Додатковий контекст надає огляд Регіонального бюро ВООЗ для Європи щодо мистецтва, здоровʼя і добробуту, авторства Дейзі Фанкорт і Саорша Фінн, опублікований у 2019 році. Звіт охоплює результати понад 3000 досліджень і вказує на роль участі в мистецтві в просуванні здоровʼя, профілактиці та підтримці лікування. Однак він враховує дуже різні методи досліджень — від описів випадків до рандомізованих досліджень. Це не є доказом того, що будь-яке хобі принесе кожному однаковий ефект.
Нашим редакційним висновком з цих джерел є те, що варто шукати місце для активності, стосунків і речей, які є особисто важливими. Це не означає обовʼязку реалізовувати великі мрії або гарантії покращення самопочуття.
Потрібно також додати щось важливе до питання «чи справді ми не маємо часу?». Іноді його справді не вистачає. Хвороба, позмінна робота, складна фінансова ситуація чи догляд за близькими обмежують вибір. Повернення до себе може починатися з відпочинку, прохання про допомогу або розподілу обовʼязків. Пристрасть не повинна ставати ще одним завданням, за невиконання якого ми звітуємо перед собою.
Текст Магдалени має характер особистої рефлексії. Вищенаведені джерела є редакційним доповненням; вони не є рецензією на її текст і не підтверджують кожну думку, викладену в ньому.
Поговорімо про це під час прямого ефіру з Магдаленою
Цей текст відкриває тему наступної розмови в Radio Wataha (Радіо Ватаха). Ми хочемо придивитися до мрій, які ми відклали, ролей, в яких легко загубити себе, та до того, як знайти бодай трохи простору для власних потреб.
Яка мрія досі чекає на ваше «колись»? А може вам вдалося до неї повернутися? Поділіться своїм досвідом у коментарях під анонсом програми. Ваші історії можуть стати початком нашої розмови.
Прочитайте також інші тексти Магдалени
Джерела редакційного коментаря
Helsenorge (Хелсенорге) / Директорат охорони здоровʼя: ABC для доброго психічного здоровʼя: Робіть щось активне, разом і змістовно. Оновлення, вказане на сторінці: 6 травня 2026 р.
Регіональне бюро ВООЗ для Європи: Дейзі Фанкорт, Саорша Фінн, Які існують докази ролі мистецтва у поліпшенні здоровʼя та добробуту? Огляд охоплення. Звіт синтезу Мережі доказів охорони здоровʼя №67, 2019.
Доступ до джерел: 3 листопада 2026 р.
